Ян Метелик

Ян “Метелик” Ляшкевич, хіпі
За рік відвідував близько 20 фестивалів. Заплітав гостям фестивалів “расточки” з ниток, вишивав метеликів. Жив із 82-річною мамою у селі Ріпнів Буського району на Львівщині. Помер 5 листопада від раку головного мозку у віці 49 років.

За Союзу не можна було не працювати, в цирку працював. Це була одна з найбільш хіпових робіт. Два місяці в одному місці, два місяці в другому. В товарняку переїжджаєш, ковбойське життя з конями. Розгрузка в іншому місці. Завжди якихось неформалів знаходив. Нещодавно приїхав на Грушинський фестиваль під Самару — плету расточки дорослій жінці і дівчинці. Чувак дорослий, її чоловік, підходить і питає: а ви не були з цирком в 80-тих у Воронежі? Нічого собі, тож пройшо 25 років. Кажу: Да, я бил. Подивився на нього і згадав: “Андрєй, привєт”. Поїхав до нього в Самару, вписався, погостював.

На рік відвідую десь 20 фестивалів. Найбільше — 19 разів був на польській Пілігримці і на Шипоті — 18 разів. Цього року на Шипіт не поїхав, бо був далеко в Росії, мав там такий самий Шипіт тільки в сто раз більший. Всюди хочу бути — і в Росії, і в Польщі. Їжджу сам, з палаткою і Памфулом (іграшковий ведмідь) — це мій самий класний друг. Сім’ї не маю, колись не вдалося, а тепер за мене 18 річна не вийде. Тут (на Львівському книжковому форумі) якусь мав. Послав її нахуй, бо зрадниця. Чувака вона має. Каже: “Так ми ж домовлялися, що ти будеш моїм хіповим татком”. Навіщо мені дочка, своїх не маю. Та йди ти до сраки.

Старші як 25 років вони вже не тусуються, всі заміжні, в побутових проблемах погрязли, всі давно попеклися у житті. То дуже важко. Тільки хлопцеві можна таку працю, бо ніяка дівчина не витримає того шо я — їздити, рюкзак на спину, якийсь набиток і поїхав по фестивалях.

9 травня мені буде 50 років. Веду інтенсивне життя, не палю цигарок, мало п’ю. Правда багато на нервових стресах, зривах, бо я дуже впечатлительний. Будую повітряні замки, які потім розвалюються і потім депресую з цього приводу. Але життя це синусоїда. Найкращий лікар від депресії — це час. Вишивання допомагає від депресії, бо вишивання — це сублімація мого життя, моя творчість.

Фєнєчки не плету, тільки расточки роблю. Расточка коштує 40 гривень. Метелик 50. Не співмірно, бо метелика вишиваєш багато годин, а то крутиш мало, але за то дають і за то дають. Вишивка — робота благородна, но неблагодарна. Расточка — неблагородна робота, швидка, но зато благодарна.
Все погодив одно з другим. На хліб, до хліба вистарчає. На ті кошти можу їздити по фестивалях.

Звенигород погано, всього сто гривень заробив за два дня. Я там набухався, як смок, робота не пішла. За день можна і триста євро накрутити. То найбільше заробив. Фестиваль на фестиваль не подібний.

Приїхав на Підкамінь — шабаш української націоналістичної молоді, бо інакше не скажу. Коли всі ходять у футболках “Дякую тобі боже шо я не москаль” – це кощунство, як так можна казати? Малі дівчата: “Я в Росію не поїхала б, бо там москалі живуть”. Хто тобі, дитино, впарив то все? Там такі самі неформали як ми живуть. Такі самі люди живуть, не можна ділити на хохлів на москалів. Ми всі люди. Хіпі ніколи не ділили. Не страдав націоналізмом і не буду страдати.

Твердо став хіпі після армії, в році 1982. Мене ніхто не міг збити. Бо до того мене якась армія збивала. Це питання совісті.

Ніколи не вб’ю людину. Не побажаю жінку свого знайомого, не зваблюсь на це, хоч вона буде зваблювати.

Моя найбільша мрія у житті – бути більш розкрученим. Хотів би бути як Сальвадор Далі, щоби я срав, моє гавно купували. Дуже недооцінений, хотів би бути трошки більше дооціненим. Щоб дивилися на руки Кличка і казали, що мої руки не гірші. Матеріально стан кращий мати, якийсь будиночок з душом туалетом, щоби не як зараз в селі. Не в стані на своїм заробітку зробити там ванну, туалет і всі інсталяції. Але якщо я 50 років без цього прожив, так можу і далі прожити. Так само і без Інтернету. Це все звички людини. Можу в Польщу поїхати і в чужому туалеті і в душі помитися. Маю друзів. В Москві маю принаймні 10 хат, де я можу ночувати, вписуватися.

Скільки раз виганяли. Познайомишся на фестивалі з дівчиною. На фестивалі всі в рівних умовах. Всі в лузі. А вдома вже запара батьків. Клямку цілуєш і йдеш дальше. Ображаюсь на них, бо треба відповідати за свої слова. Як шось говориться. То треба думати спочатку як говорити. Я завжди дотримуюсь своїх обіцянок. Обіцяю дрібниці — бути в якийсь час, чи метелика вишити, якого хтось намалював, мамі обіцяю що приїду тоді-то тоді і стараюсь так приїхати. Ми з мамою не маємо зв’язку ніякого мобільного, бо вона ж старенька бабуся, 82 роки, не вміє тим користуватися. Кажу до якого числа в мене віза і так маю бути.

Мама вже ніяк не ставитися до мого способу життя, бо все життя так живу. Я маленький був самостійний. У 12 років сам у Львів приїжджав купувати собі одежу, мама давала гроші. В мене батька немає не було, я байстрюк. народжений може не від кохання а від хтивості. Мамі було трошки не до мене, бо працювала щоб якусь копійку дати, щоби був вдітий як всі. Мама бачила, що не ріс хуліганом. Любив читати, цікавився всім. Не найгірше. То шо я довге волосся носив і штани-кльош, то така мода тоді була.

Можу все вишити. Намалювали барана — можу вишити, бабу якусь. Мені різні люди малюють, маю таку фішку. Але інколи коригую, якщо намалюють метелика а він мені не подобається. Я б себе назвав художником-вишивальщиком. Не маю освіти художньої, прийшло з часом. Все почалося з одного метелика. Потім зрозумів що займатимусь тим, шо люблю. Вишив мабуть вже три тисячі метеликів. Більшість в мене дома. Мрію щоб в мене виставки скрізь були. В Польщі якісь були, але то в периферійних клубах сільських. Таке я к я роблю ніхто в світі більше не робить. З метеликів таких композицій можна наробити в галереї. Не маю часу на то все, бо весь час вишиваю. Де б не був — в поїзді, в залі, на фестивалях працюю — вишиваю. Вдома вишиваю по 8 годин на день. На зиму багато проектів маю. За кожен рік вишиваю зі ста метеликів різної величини. Можна вже виставку робити за зиму. Найбільший – 30 -50 сантиметрів. Немає сенсу великого робити, бо за нього ніхто не заплатить великі гроші. Але в мене великого купили за 100 євро. Та це було 5 днів роботи. Праці багато.

Буває, хтось намалює щось зле. Але завжди даю добру енергію, позитив. Це все від Бога. В Бога вірю, але по своєму, не тими догматами, які мені насаджують. Я антилерикал. Не ходжу в церкву. Не має мені потреби. Моя церква повсюду, мій бог зі мною повсюду. Вірю в добро, совість. Хоть пориви злості бувають, не без того. Всі ми люди.

Тепер немає проблем, боя я старша особа, малолєтки мене дуже не чіпляють. Міліція тим більше. Тепер за зовнішній вигляд взагалі не чіпляють. В Союзі багато чіплялись, шо не так вдітий, не так ходиш.

2 роки 9 жовтня другу Памфілу. Знайшов його на смітнику в Польщі в місті Щєцин. Шукав нитки, побачив — місьо сидить нікому не потрібний, обісцяний. Мені його так жалко стало. Кажу, годі бомжувати, вставай. Поїдем зі мною. В дитинстві ніколи не мав такого ведмедика, а хотів. Я в житті завжди спізнююсь на все. Він не продасть, не зрадить ніколи, можна поділитись радостями й печалями. Самий коханий ведмедик.

25 років вишиваю. Тут не треба вчитися, береш голку й нитку, аби душа лежала. Показую як робиться. Учнів не маю, кидали голку й нитку після пари стіжків.

Весь час чую від наших селян: Як справи? А заїбало все. Мене шось нічого не заїбало. Живу, все класно. Тащусь від того як я живу, бо сам вибрав цей шлях. Якби ще раз сказали прожити, так само був би хіппі, як є.

На замовлення ніколи не працюю і не буду працювати. Працювати на замовлення — це ґвалтування. Мусиш, обов’язок. Люблю вільну творчість. Шо хочу, то й роблю. Хіба друзі попросять.

До метеликів відношусь як до кажної тварини. Мені там все одно. Красиве позитивне створіннячко і не більше. Метелику можна творити всякі узори, можна імпровізувати. Маєш шлях великий до фантазії.

Кольори — все одно. Мені очі диктують, руки роблять. Ти живеш енергетично тим всім. З тебе все переходить. Ти без посередника працюєш, без комп’ютера — в тебе ціла душа, тіло, все ціле, пориви, фантазії.

Не вмію комп’ютером користуватись і не хочу вчитись. Патологічно не люблю вчитись, бо вчитись- це ґвалтувати себе. Коли ти не любиш, насилуєш себе. Ніби треба сьогодні користуватися всякими емайлами, але живеш і без цього можна. Не дуже треба собі засмічувати великим потоком інформації свій мозок. Мені вистачає поки тої інформації, яку мені радіо дає, люди, телевізор. Всі, можеш скачати собі фільм, подивитися. Нашо мені качати той фільм, на шо мені на Анжеліну Джолі, буржуїху, дивитися? Потрібна вона мені, я сам не гірший актор як вона. Тільки я в житті граю в фільмі роль клоуна, неординарної особи. Роль ця дуже відповідає мені, подобається. Коли з ведмедиком в дорослому віці ходжу, то чим я не клоун? Мені класно, мені подобається.

Не зміг би прожити без повітря. Без сонця, без їжі, без води. Людина така істота, що адаптується до всього і може без усього іншого прожити. Без трави? Я живу без трави. В мене її вдома скільки хочеш, і рука не тягнеться. Не вишу ні на чому, ні на траві, ні алкоголі. Вишу тільки на повітрі, бо мушу дихати. На їжі, бо енергію мушу отримувати.

Заробив би на подальше життя, для подальших подорожей. Коли якась реалізація одна є, а іншої немає, то вже шляки тоді трафляють.