Є

Один день у книгарні Є — репортаж у журналі Країна. Тут авторська версія тексту

Книгарня “Є” у Києві на Лисенка, 3 працює з 9 до 21 без вихідних. Ми вирішили провести один день у книгарні.

9:28
– Коран есть? Та не по роботі, для себе хочу почитати.Сказали, що немає. Візьму Пушкіна. А книга Кучми “Україна не Росія” є? – білявий чоловік у формі охоронця із великими буквами ГЕРМЕС на спині розглядає стенд з російською класикою “Азбука”.

Йде з 5-ма книгами – Пушкін у м’якій зеленій палітурці, “Петлюра” видавництва Фоліо та 3 тоненьких книги серії “Перемоги української зброї” – “Морські війни українських козаків”, “Запорожці на Кубані”, “Як росіяни Крим поневолили”. Витрачає 65, 12 грн.

Першою в цей день купили книгу Василя Шкляра “Чорний ворон”.

10:00

Швидкість торгівлі 7 книг/год.

Дівчата клеять нові цінники на купку із Діснеївськими казками:

– У нас переоцінка. Дешевшають дитячі книги. “Попелюшка” раніше коштувала 54 грн, тепер 35. Дорожчають топові – “Музей покинутих секретів” Забужко, “Берестечко” Костенко. Остання коштує 190.80 грн.

– Найбільше клієнтів у будні, в обід – з 13 до 15. Тоді черги стоять, – каже касир Олександра. У вихідні люди цілеспрямовано за чимось йдуть, з сім’ями. Найбільше купують перед тими святами, коли подарунки прийнято дарувати.

У приміщенні для працівників висить табличка з кількістю відвідувачів та продажами за кожен день. Найбільше відвідувачів (230) за 1-25 квітня зафіксували у суботу перед Великоднем.

– Нервова у нас робота. – каже консультант Інна.- З людьми треба ввічливо, а бувають всякі. Було раз спіонерили книжку, а потім дядя приходить і питає: “А де у вас “Як стати футболістом”? Кажу, що немає, напевне, продали. Він: “Ні, це я її вкрав і тепер хочу оплатити”. Ні штрих-коду не приніс, нічого. Або питають: де у вас дитяча книжка назву забув, там дуже цікаво про Бабу-Ягу.

11:23

Літературознавець Роксана Харчук, 42 роки, в книгарнях буває не часто:

– Чоловік працює у книготоргівлі, тому маю всі потрібні книги з доставкою до дому. А це найкраща книгарня в місті. Думаю, книголюби більше купують на Петрівці, там дешевше, а купують вони багато. Але там можуть і нахамити, і не сядеш ніде, як тут.

Гортає “Декамерон. 10 українських прозаїків останніх 10 років”:

– Я проти того, що використовують класичні назви. Це заплутує читача. Чула сама: приходить хлопець: “Мне нужна Камасутра”. Йому дають “Камасутру” Юрка Покальчука. Він каже: “Так здесь же нет картинок”. Є такі читачі, що будуть думати, що це і є “Декамерон”. Це хороший менеджерський хід, але трохи підло до класичної літератури.

Порадила б читачам книжку “Вишневі ночі” мого батька, Бориса Харчука. Вона щойно вийшла, збираємося в “Є” робити презентацію. Батько помер у 1988-му, 19 років нічого не видавали, але є фільм за цією книжкою. Вперше про УПА ще за Союзу, виходила в журнальному варіанті. Це любовні історії – кохання між зв’язковою УПА Калиною і сталінським товаришем Стрибко, про німецького офіцера і єврейську дівчину, яку він забрав з ґетто і третя De profundis про пристосуванство митця. Батько списав із себе, бо добре знав механізм, коли хочеш написати одне, а виходило інше. Нагадує Матіос — драматичне, трагічне, психологічне письмо, але не знаю чи людям треба зараз ці душевні переживання без швидкої зміни дій.

Приємно вразив роман Степана Процюка “Троянда ритуального болю” про Стефаника. Там і є проколи — есеїстичність, патетика, але дуже сильний портрет Стефаника вийшов. Мав кредо писати про мужиків, а не про витончену інтелігентську голу душу, хоча Стефаник і перебував у модерній тусовці.

Зараз мало хороших книжок. Ліна Костенко справді народна письменниця і на неї працює ім’я. Але “Гіацинтове сонце” включно зі співом Богомолець — це надувательство споживача. Я би не купила за ці шалені гроші.

Була на фестивалі “Джура” у Тернополі. Середня зарплата по Тернополю — тисяча гривень. Але у центрі міста 17 книгарень.

12:14

70-річний Андрій Андрійович гортає ілюстрований двотомник “Гетьман”. Розказує касирці як у одному з ленінградських музеїв у Ленінграді у всіх письменників на стендах був повний родовід, а у Достоєвського тільки батько і мати. В музеї Достоєвського допитувався про маєток і родове прізвище Достоєвського. Йому відповіли грубо. Потім знайшов, що предки Достоєвського жили на Вінничині.

Бере до рук подарунковий альбом “Качанівка”.

– Красота. Ціна безбожна. До кращих часів. Може, ще уціните. Тупоумноє міщанство зараз тримають на примітиві: що там їла Пугачова, чим Міша Жванецкий закусував. У Качанівці збиралася інтелігенція. Вони розуміли, що коли в Рязані говорять російською, то це не прояв російського буржуазного націоналізму. Є дуже багато Табачников, тому люди повинні цікавитися українським. Депутати не можуть українську вивчити. Если Родина требует выучить китайський, то за півроку мусиш і китайський вивчити. Коли у Агатангела Кримського запитали, якими мовами він володіє, відповів: “Мені легше сказати, якими мовами я не володію”

– Ви щось конкретне шукаєте? – питає консультант.

– Книжки мене самі знаходять. Якби мені дали тридцять років назад цю літературу, я б все тут закупив. Зараз обережний, бо нема куди ложить. Щоб купити нову книгу, треба щось викинути. Взяв би книгу Шкляра. Читаю зараз книгу Василя Приходи — колишній офіцер УНР, емігрував, 10 років відсидів у Комі. Це безпосередній учасник, а не вигадки сучасних пияків.

Андрій Андрійович зустрічає знайому, Лесю з “Ave Europa!” Оксани Пахльовської та “Музеєм покинутих секретів”. Зараз Леся читає останню книгу Дімарова “Божа кара” Її чоловік, 38-річний Володимир несе ще 4 товстих книги.

– Спогади Галагана, переписка Чикаленка, Історія Фінляндії, Спогади учасників визвольних змагань 17-22 року. Такі книжки і за такі гроші! – один з товстих томів у твердій палітурці коштує 44 грн.

– Торік прочитав Спогади Дмитра Дорошенка в двох томах. Всім своїм друзям раджу і дарую цю книгу. Я не ходок по книгарнях, раз на 2 місяці. Вдома немає вже місця. По карнизу між стелею і стіною почали робити полицю для книжок. Гірше, якщо в книгарнях не буде книжок.

Андрій Андрійович йде з книгою “Мазепа у запитаннях і відповідях”.

12:48

Запитання до консультантів:

– У вас є Тарас Прохасько назва починається на НЕ?

З дитячого куточка долинає «В мире животних» з мобільного:

– Шо більш-менш, то воно стоїть 100 грн і дорожче. Осьо ведмедики, овочі, можна розмальовувати, написано: рекомендовано для вступників до 1 класу. Є товстіша, коштує 36, 68 грн, його брати?

13:16

Руда кучерява жінка в крислатому капелюсі та значком із двоглавим орлом на грудях питає на касі “Гіацинтове сонце” Ліни Костенко. Всі примірники розкупили.

– Это надо иметь миллионера-мужа, чтобы такую книгу выдать. Это граф бывшый, муж этой, Богомолец. Такая роскошь, позвали лучших художников. Купила уже 10 книг Берестечка на подарки. Почему она не пишет для Украины стихи как гражданский человек? Где ее новая книга? Там не с издательством специальные обстоятельства, а с ее характером. Не имеет право такой поэт писать себе в шухдялу та еще в такое время, с Юльками-бульками и прочими. Она могла бы быть национальным лидером, а в результате просто старую книжку переиздала. А какую дочь она воспитала – хохляцкую нацистку! Агрессивную. Стрелять надо за такие книги. Народ на дне, а она выделывается. Кого она за собой поведет такой книжкой – не украинцев, а закарпатцев каких-то. А украинцы – это Шевченко.

Чоловік у діловому костюмі вибирає подарунок біля стенду “Література іноземними мовами”. Консультується по телефону:

– Валик, знаю, ты Ван-Гогом интересуешся. Тут есть такой 2-томник «Я нахожу счастье в творчестве». Есть такая? И Ренуар у тебя есть, бля.

У кутку стоїть ящик із написом “1 вересня 2009 року відновили Севастопольське військово-морське училище. Пропонуємо вам долучитися до акції “Подаруй книгу українському гардемаринові!” У коробці десяток книжок: Крути, Історія Римської імперії, Лучшие кросворди і головоломки.

15:20

Директор книгарні “Є” Катерина Федоренко, 52 роки

У книгарні близько 17 тисяч книг. Консультантам потрібно знати, де яка книга стоїть, хто автор як вона виглядає. Коли кажуть “Порадьте щось”, питаємо — для кого: чоловік, жінка, вік, інтереси, професія, на яку суму розраховуєте? Дві жінки шукали подарунок українською мовою дівчині 27 років. Кажу: “Подаруйте Брауна, його читають всі”. Або “Місто з химерами” – цікаво і корисно. Виявилося, що якраз про ці книги і думали. Багатьом не подобається, що маємо цінники на подарункових книжках. Не можемо без цього працювати, це вимога податкової.

Багато питають книжок політиків. Ми поза політикою. Бузину ніколи не будемо продавати. Я категорично проти. У нас є невеличкий зал російськомовних книжок і там переважно класика. Не будемо поширювати різну белетристику, ми культурний заклад. Ні Мариніну, ні Донцову, хоча це запитують і будуть купувати.

Відкрили книгарню 21 грудня 2007 року. Починали як книжковий магазин, потім додали медіа, доставили стелажі у презентаційний зал, збільшили асортимент книжок іноземними мовами. У 2008-му отримали на Львівському форумі видавців грамоту як найкраща книгарня в Україні. Не знали про це. Дзвонять: “Коли будете за кулісами?” А я в Києві.

Оксана Забужко презентувала у нас “Музей покинутих секретів”. Цікава була презентація білоруського “Віня-Пиха”. Юстейн Гордер приїжджав із “Замком в Піренеях”. Нещодавно Любомир Гузар представив 2 диски. “Літакцент” вручав тут свою нагороди, робили включення з Австралії через скайп. Їхню антипремію “Золота булька” торік отримала Ірена Карпа, цього року Люко Дашвар.

Все життя у книжковій торгівлі. Починала як консультант у магазині “Знання” на Хрещатику. Отримували по три книжки на книгарню, кожному давали на дві доби, ночами по черзі читали. Коли запросили очолити книгарню, вже була заступником директора “Знання”. З самого дитинства читала все, а батьки забороняли, бо мала поганий зір. Зараз читати немає часу. Ледве встигаєш хоча б анотацію проглянути. Останньою прочитала “Заповіді 104-річного карпатського мудреця”. Здивувало, що її дуже купують. Купила мамі — там корисні поради. Перечитала “Берестечко”, “Тореадори з Васюківки”, планую Матіос почитати. Люблю путівники, хочу подорожувати, але немає часу. Відкрили нову книгарню “Є” у Франківську, досі там не була.

16: 52

32-річна Ірина виймає з сумки і знімає паперову обгортку з книжки Володимира Єшкілева, “Втеча майстра Пінзеля” і ставить на полицю “Буккросинг”. Це книжки для безкоштовного обміну. За правилами буккросингу віддавати на обмін треба тільки ті книги, які сподобалися читачеві. На трьох поличках 98 книжок та брошур. Серед них “Гестоз – болезнь адаптации”,

“Усі готові домашні завдання – 8 клас”, “Проект конституції України – 2009. Перспектива прав людини”, культурно-мистецький журнал “Золота доба”, “Уроки машинного в’язання”, кілька підручників з економіки та інформатики німецькою, журнал “Англия” за 1979 рік, Осип Маковей “Вибрані твори”.

– Приносили навіть “Гаррі Поттера” і Любка Дереша – каже Катерина Федоренко про буккросинг. Ірина сьогодні нічого не бере взамін.

– Вдома ніде вже ставити, а часом купиш, прочитаєш і тобі ця книга більше не треба. Беру прозові книжки. Часто поети, яких ніхто не купує, ставлять сюди свої збірки віршів. Бачила навіть написи “Дорогому читачу від поета”.

17:05

Серед книжок розставили освітлювальні пристрої. На столику палітра з тінями і гримом Шеф-редактору видавництва “Грані-Т” Діані Клочко фарбують губи. Під час фотозйомок для проекту “Бук-сіті” Діана з режисером спілкуються про електронні книжки.

– Книжка реагує на світло, око по-різному сприймає відтінки паперу. Електронна так не буде, втрачається тактильність. Книжка – це світ, необхідний людині для гармонізації. Це річ. Всі електронні штучки – штучні, неживі, це некрофілія. Спілкування в Інтернеті збіднює емоції. Стає менше художньо чутливих людей.

17:57

Володимир Панченко дає інтерв’ю двом телеканалам перед презентацією книги “Полювання на Вальдшнепів” видавницва Темпора. До видання увійшли документи зі справи Хвильового та диск із фільмом Ірини Шатохіної і Юрія Шаповала.

– Дивіться, кого я вам привів – каже Юрій Шаповал. Оксана Забужко розціловується з Володимиром В’ятровичем, екс-директором архіву СБУ, що консультував її під час написання останнього роману.

Редактор видання Ірина Давидко працювала з оригіналами матеріалів зі справи Хвильового:

– Набрані на машинці, побували не в одних руках, там-було багато закреслень. Найбільше редакторське око вражала неграмотність не тільки доносів, але й офіційних документів. В одному з них де за змістом мало бути «інтуїція» чітко прочитується «петунція». Вирішили не правити, це показує інтелект і рівень культури переслідувачів Хвильового.

Шаповал розповідає, що завдяки зйомкам фільму бачили письменницький будинок “Слово”, Хвильовий жив у його найзанедбанішому під’їзді. Розписаний, навіть свастику бачили. Тьмяніє світло і на екрані Юрій Шаповал у розписаному підї’зді:

– В ніч з 13 на 14 травня в цій квартирі №9 лежав Микола Хвильовий, омитий і оплаканий жінками. На правій скроні була вата, що прикривала дірку від кулі, а на лівій була ґуля від тієї ж кулі.

Під час презентації книги про Хвильового Оксана Забужко роздала два автографи. Пригнувшись, до підбігла жінка із “Музеєм покинутих секретів” і згодом чоловік з “Польовими дослідженнями з українського сексу”.

– Смерть Хвильового була зрежисерована ним самим – каже Оксана Забужко. – Він став автором своєї смерті, він одібрав авторство своєї смерті в системи, яка у нього на очах убивала країну. Це публічна смерть, коли людина стає живим дзвоном на сполох. Хвильовий виконав буквально і дослівно заповіт Лесі Українки. У останніх словах її останньої драми “Оргія” посеред друзів-перебіжчиків митець Антей задавлюється струною власної ліри.

Володимир Панченко проїхав 1030 кілометрів шляхами Хвильового, починаючи від Тростянця, де народився письменник.

– В одному селі згадав, що тут жила перша дружина Хвильового. Виявилося в їхній школі з 1946 року працювала вчителькою дочка Хвильового. Моя співрозмовниця сказала, що має її телефон і набере її хоч зараз. Я знав, що існує недописаний роман Хвильового «Іраїда», але й подумати не міг, що вона жива і що я зможу з нею зараз поспілкуватися. Що я міг їй сказати? Розповів про цей проект, домовилися про зустріч. За збігом якраз у цей день в те село приїхав онук Хвильового.

За 6 днів я вже говорив з Іраїдою. Їй 91 рік, вона живе в Харкові, не ходить. Але жінка активна: коло ліжка має телефон і радіоточку. По-батькові мала не Миколаївна, а Дмитрівна. Мати переписала на другого чоловіка, Дмитра Кривича, може тому вона й дожила. Під час війни зі зведеною сестрою дійшли і розписалися на Рейхстазі «Сестри Кривич з України». Питав чи знала батька. Мати ізолювала її від Хвильового. Той якось дізнався, що дочка цікавиться музикою і має гарний голос, і прислав у подарунок біле піаніно. Мати відправила назад.

Батька Іраїда бачила тільки один раз, 13 травня 1933 року. Вона поцілувала його в труні.

20:48

Касир Олександра стомлено дивиться на Івана Зайця. Він довго виступав на презентації, перейшовши від Хвильового до Стуса і Чорновола. Під час промови хтось вигукнув крилату фразу Івана Плюща “Депутат Заєць! Не стрибайте по залу!” На чеку головної каси — 315 проданих за день книг.

Текст: Олена Павлова